Військовий суд столиці Азербайджану Баку виніс вироки колишнім керівникам “Нагірно-Карабахської Республіки”. Серед них – колишні президент, командувач збройними формуваннями спікер парламенту і міністр закордонних справ азербайджанську службу Радіо Свобода.
Деталі
- колишній президент невизнаної республіки Араїк Арутюнян;
- колишній командувач армії НКР Левон Мнацаканян;
- колишній заступник командувача армії Давид Манукян;
- колишній спікер парламенту НКР Давид Ішханян;
- колишній глава МЗС НКР Давид Бабаян.
Інші два колишні лідери “Нагірно-Карабаської республіки” – Аркадій Гукасян та Бако Саакян – були засуджені до 20 років. На момент ухвали вироку їм виповнилось 65 років: згідно кримінального кодексу Азербайджану, таким людям не можна призначати довічне позбавлення волі.
Всього у справі 15 фігурантів, включаючи держміністра невизнаного Нагірного Карабаху Рубена Варданяна. Всі вони були затримані в 2023 році після того, як територія Нагірного Карабаху перейшла під контроль Азербайджану.
У Баку фігурантів звинувачують, зокрема, у підготовці та веденні агресивної війни, порушенні законів і звичаїв війни, геноциді, фінансуванні тероризму, насильницькому захопленні влади та вбивстві.
Конфлікт між вірменами і азербайджанцями за Нагірний Карабах тривав з моменту розпаду російської імперії. На її теренах виникли незалежні держави, включаючи Азербайджанську демократичну республіку, Демократичну республіку Вірменія і Грузинську демократичну республіку.
На початку 1920-х років території трьох закавказьких держав були зайняті військами радянської росії, а згодом була утворена Закавказька радянська федеративна соціалістична республіка. В 1922 році вона стала одним з засновників Радянського Союзу разом з іншими радянськими республіками – ррфср, Українською СРР і Білоруською СРР.
В 1936 році ЗСФРР розпалась на окремі Азербайджанську, Вірменську і Грузинську радянські республіки. І хоча в Нагірному Карабасі більшість населення складали етнічні вірмени, ця територія перебувала під контролем Азербайджану – спочатку незалежного, а потім радянського.
Наприкінці 1980-х років, коли в СРСР активізувались національно-визвольні рухи народів, жителі Карабаху виступили за перехід зі складу Азербайджану у склад Вірменії. Азербайджанська верхівка, а також центральна влада Радянського Союзу на чолі з Михайлом Горбачовим виступили проти цього.
Конфлікт між азербайджанцями і вірменами переріс після розпаду СРСР у бойові дії. У ході першої війни (1992-1994 роки) вірменам вдалось зайняти Нагірний Карабах і кілька прилеглих до нього районів Азербайджану. Сотні тисяч людей, в основному етнічні азербайджанці, стали біженцями та вимушеними переселенцями.
“Нагірно-Карабаська республіка” офіційно не була визнана жодною з країн ООН, у тому числі Вірменією. У 1993 році ООН прийняла чотири резолюції з вимогами виведення вірменських військових формувань з Карабаху і визнанням території частиною Азербайджану.
У 2000-х і 2010-х роках в Карабасі відбувались локальні збройні сутички, а восени 2020 року сталась друга повноцінна війна. Тоді Азербайджан повернув під свій контроль райони навколо Нагірного Карабаху і взяв стародавнє і символічно значуще місто Шуша (Шуші вірменською мовою – ред). Наступного дня після взяття Шуші прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян, президент Азербайджану Ільхам Алієв і російський президент володимир путін підписали заяву про припинення вогню в Нагірному Карабасі. За умовами договору, за Вірменією та Азербайджаном закріплені території, на яких перебували війська обох на момент підписання документа. Уздовж лінії зіткнення були розміщені російські “миротворці”.
В 2023 році, після повномасштабного російського вторгнення в Україну, Азербайджан провів нову військову операцію в Карабасі. Вона закінчилася капітуляцією влади самопроголошеної республіки і повним встановленням азербайджанської влади в регіоні. З Карабаху виїхала абсолютна більшість вірменського населення.
Вірменія та Азербайджан парафували мирну угоду у США. Договір передбачає відмову від територіальних претензій та зобов’язання не вдаватися до сили.